Блоґ-конференція "Русский мир" як доктрина: витоки, загрози, методи

           Назва Росія від грецької назви канонічної території Константинопольського патріархату, яка стала Київською метрополією в ХІ столітті. Поняття «русский мир» співзвучне зі вживаним візантійцями поняттям християнський світ, яким позначалися обшири релігійно-політичного впливу Константинополя, оскільки християнська релігія використовувалася Візантійською імперією у внутрішньополітичних і геополітичних цілях і поширення християнства здійснювалося політичними методами. Російські імперіалісти запозичили досвід своїх ідейних прабатьків потрапили у пастку їх долі – втрата державності. Творці української національної ідеї у ХІХ столітті відмовилися від боротьби за візантійську спадщину навіть у питанні назви, назвавшись українцями, а країну назвали Україною.          Релігійний аспект питання візантійської спадщини «русського мира» прямо пов'язаний з концепцією «Москва – ІІІ Рим», яка базується на православності Росії, а визнання хоч би багатоконфесійності російського суспільс

  Засоби масової інформації і, зокрема, преса відігравали і відіграють важливу роль у просуванні будь-якої ідеології. На початку ХХ ст. Правобережна Україна – Київська, Волинська і Подільська губернії об`єднана у генерал-губернаторство, була одним із полігонів поширення імперської ідеології триєдиного народу українців, росіян і білорусів. Одним із найпотужніших ідеологічних інструментів імперії в регіоні була одержавлена імперська російська православна церква, яка у свою чергу мала власні єпархіальні засоби масової інформації: Київські, Волинські та Подільські «Єпархіальні відомості», «Почаївський листок», «Миссионерское обозрение» та інші. Такі дослідники як К. Федевич, Ю. Хитровська розкривають у своїх працях певні аспекти функціонування єпархіальної преси регіону як ідеологічного інструменту, однак дана проблема все ще потребує свого детального висвітлення.   На основі аналізу вищезгаданої єпархіальної преси ми можемо говорити про те, що попри спільну риторику, не можна стверджу

  І. Вступ Тезис про те, що Російська Православна Церква, її очільник Кирила Гундяєв, є основним духовним джерелом «Русского мира» та через них здійснюється його інтервенція, не потребує доказів. Однак, у процесі боротьби з головним ідеологом, більшість релігієзнавців, аналітиків та журналістів не зауважують – далеко не всі групи (угрупування) всередині РПЦ, які виступають проти Московського патріарха Кирила, а також загалом проти цієї юрисдикції з нищівною критикою, навіть коли вони самі є об’єктом репресій в Росії, є потенційними союзниками України, Українського Православ'я, у боротьбі з ідеологічним агресором. Більш того, вони часом є більш небезпечними, адже «проти» – це далеко не завжди «за», а формула «ворог мого ворога, мій друг», має   багато різних варіантів. Мова йде, про деякі опозиційні рухи в самому Московському Патріархаті, а також різні маргінальні православні групи, які можна об’єднати під загальній назвою «Істино Православні Церкві» (далі – ІПЦ). Другою досить

  Поняття “нова етика” зараз не є чітко визначеним і функціонує як парасолькове поняття, в яке включають чи не всю проблематику сьогодення: від #metoo до Black Lives Matter, від канселінгу до життя в умовах пандемії, від цифрового етикету до екології. Найближчим відповідником, що міг би частково прояснити його зміст, є американський термін “woke culture” [3]. Аналізоване нами поняття є не запозиченим, а питомим для російського дискурсу [2]. Хоча словосполучення “нова етика” використовувалось і раніше ( e.g. німецькими феміністками першої хвилі, Еріхом Нойманном чи Анітою Аллен), сучасний термін сформувався в Росії і пропонує російський погляд на розуміння процесів, що відбуваються на Заході [1]. Швидко (чи навіть одночасно) зі своєю появою поняття починає стійко асоціюватися з концептами “Захід”, “ідеологія”, “проблема” та набуває негативних конотацій. Дискусія щодо нової етики перетворюється на протистояння - їй закидають тоталітаризм, говорять про неї як “новий етичний рейх”,

    1. Сучасна Російська Федерація є імперією у стадії «напіврозпаду», яка відчайдушно намагається протидіяти процесу свого розпаду, що почався у 1991 р., коли Радянський Союз припинив своє існування. Парадоксально: у той час, як у світі після завершення Другої Світової війни відбувається деколонізація і великі колоніальні імперії зникають з політичної карти світу, СРСР не просто нікуди не зникає, а розширюється – включає до зони свого впливу країни Східної Європи. 2. «Русский мир» є сучасною версією історичного месіанства Росії, містить в собі ключові ідеї трьох попередніх месіанських проектів – релігійного, культурно-цивілізаційного та радянсько-політичного. 2.1. Релігійно-політичний проєкт: захист православної віри та православних християн. Цей комплекс ідей бере свій початок з друг. пол. Х V - XVI ст. Флорентійська унія (1438 р.) та падіння Візантійської імперії (1453 р.) перетворили московського князя на захисника православ'я – єдино правильної версії християнської

  В 2020 р. Центр Разумкова запропонував українскій громадськості інформаційні матеріали «Особливості релігійного і церковно-релігійного самовизначення громадян України: тенденції 2000-2020 рр.» [1] , які підвели підсумок релігійному життю України за останні 20 років. За допомогою данних, опублікованих у матеріалах, наукове співтовариство, ЗМК, політичні сили змогли по-новому оцінити роль релігії в суспільстві, простежити нові тенденції, підкреслити усталені традиції. Співставивши наукові розвідки та «мову цифр», можна відстежити правдивість\хибність для українського суспільства сьогодні деяких стереотипів щодо православного середовища. 1. Теза: Російсько-український конфлікт, ситуація в ОРДЛО, посприяли віддтоку вірних із УПЦ (МП). Дані: число вірних УПЦ(МП) складає 22% православних у 2020 р. проти 16% у 2019р. Подібну ситуацію можна пояснити «незрозумілістю» для вірних ситуації із утворенням ПЦУ і де-факто, продовженням існування УПЦ КП. 2. Теза: «Тривале, іноді конфліктне с

Сутнісну відмінність російської державницької доктрини від західної, особливо у розумінні монархічної влади, дослідники (С. Вайт, А. Браун, З.Бжезинськи, Т.Ремінгтон) відмічають вже давно. Так, американський вчений З. Бжезинськи влучно формулює цю відмінність в загальних рисах наступним чином: « Центральною і суттєвою рисою російської політики був її переважно автократичний   характер. На відміну від західноєвропейських сусідів, Росія не пройшла через тривалу феодальну фазу. Після звільнення від татарського ярма відразу відбулось становлення все більш самовпевненого та домінуючого самодержавства. Власність та люди належали державі, персоніфікованій в особі Самодержця (функції якого відповідали цій відвертій та гордій назві). Стверджувався обов'язок майже цілковитого підпорядкування будь-якої людини персоніфікованому символу держави. Контроль над суспільством, включаючи контроль держави над церквою, зокрема, за допомогою механізму перепису населення, створеного за сторіччя до анал