Перейти до основного вмісту

Олексій Щетінін. Єпархіальна преса Правобережної України як інструмент «Русского мира» на початку ХХ ст.?

 

Засоби масової інформації і, зокрема, преса відігравали і відіграють важливу роль у просуванні будь-якої ідеології. На початку ХХ ст. Правобережна Україна – Київська, Волинська і Подільська губернії об`єднана у генерал-губернаторство, була одним із полігонів поширення імперської ідеології триєдиного народу українців, росіян і білорусів.

Одним із найпотужніших ідеологічних інструментів імперії в регіоні була одержавлена імперська російська православна церква, яка у свою чергу мала власні єпархіальні засоби масової інформації: Київські, Волинські та Подільські «Єпархіальні відомості», «Почаївський листок», «Миссионерское обозрение» та інші. Такі дослідники як К. Федевич, Ю. Хитровська розкривають у своїх працях певні аспекти функціонування єпархіальної преси регіону як ідеологічного інструменту, однак дана проблема все ще потребує свого детального висвітлення.  

На основі аналізу вищезгаданої єпархіальної преси ми можемо говорити про те, що попри спільну риторику, не можна стверджувати, що навіть такий здавалося б однозначно імперський інструмент як православна єпархіальна преса у регіоні, суцільно працював на концепцію триєдиного православного народу. Духовенство, яке редагувало пресу мало різний світогляд, який відображався на сторінках відповідних видань. Спільною рисою було те що у всій єпархіальній пресі говорилося про «общерусский язык», однак інші ідеологеми вживалися по різному. Крім згаданої єдиної «загальноросійської мови» мови спільною ідеологемою була: «сектанти і католики – вороги православ`я – іноземна інтрига – вороги російського народу і держави».

Відмінними рисами преси Волині, Київщини та Поділля було те, що попри офіційну риторику «загальноросійської мови» часопис «Православна Подолія» з 1906 р. вів рубрику українською мовою і наголошував на необхідності проповідувати зрозумілими мовами. Волинська єпархіальна преса теж у 1917–1918 рр. отримала додатки українською мовою. Окрім мови, подільська та волинська періодика намагалась використовувати творчість Т. Г. Шевченка для ідеологічної роботи з сільським населенням регіону. Київська єпархіальна преса, навпаки, була найбільш проімперська, у київських виданнях часто говорилося про «народ-богоносець».  

Таким чином, з одного боку єпархіальна преса Правобережжя початку ХХ ст. була інструментом імперської національної ідеології, яка передбачала існування триєдиного православного народу, з іншого боку навіть на рівні регіону різноєпархіальні видання демонстрували різний підхід до мовно-культурних питань на своїх сторінках.

 

Щетінін Олексій Вікторович, аспірант кафедри богослов`я і релігієзнавства НПУ ім. М. П. Драгоманова

Коментарі

  1. Цікаві тези. Чи проводилося порівняння риторики поч. ХХ ст. із риторикою поч. ХХІ ст. (тобто з нашим часом)? Наскільки панівні ідеологеми, що транслюються в православних ЗМІ, змінились?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Ключові ідеологеми, зокрема "народ-богоносець" та деякі не змінилися, адже ідеологеми початку ХХІ ст. фактично є повторенням ідеологем столітьної давнини. Однак зміна геополітичної ситуації вплинула на риторику і спричинила видозміну і появу нових ідеологем, замість "трьох племен єдиного православного народу" мова у російських православних ЗМІ іде про "єдиний духовний простір: Росія-Україна-Білорусь".

      Видалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Вічне теперішнє «Русского мира»: політичні підвалини доктрини

  Дарія Сингаєвська , студентка Національного університету «Києво-Могилянська академія» «Семь слов о «русском мире» . Цещо? Слова Христа на хресті? [ Волкова Е. Ідеологія «русского мира» як релігіявійни [Електронний ресурс]. 2016 – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/51719(02.08.2020)] «..періодичні свята […] відкривають нам дещо більше: бажання відмінити, скасувати минулий профанний час та розпочати «час новий». Інакше кажучи, періодичні свята, що завершують один проміжок часу і розпочинають інший, мають на меті повне відродження та оновлення часу » [ Элиаде. М. Трактат по истории религий / Пер. с фр. А.А. Васильева. - М.: Академический Проект, 2015. - § 432 ] . Політичне свято виборів президента Росії 2020 специфічно оновило час…, продовживши намагання побудувати свою світ-системунапротивагу світовому порядку за Гельсінськими угодами, або те, що у риториці творців цієї ідеології називається «сучасною єрессю людинопоклонства » [ Слово Святейшего Патриарха Кирилла в праздник Торжеств

Олена Мішалова. Від «Москва – Третій Рим» до «Русского мира»: етапи формування імперського ідеологічного гібридного проєкту.

    1. Сучасна Російська Федерація є імперією у стадії «напіврозпаду», яка відчайдушно намагається протидіяти процесу свого розпаду, що почався у 1991 р., коли Радянський Союз припинив своє існування. Парадоксально: у той час, як у світі після завершення Другої Світової війни відбувається деколонізація і великі колоніальні імперії зникають з політичної карти світу, СРСР не просто нікуди не зникає, а розширюється – включає до зони свого впливу країни Східної Європи. 2. «Русский мир» є сучасною версією історичного месіанства Росії, містить в собі ключові ідеї трьох попередніх месіанських проектів – релігійного, культурно-цивілізаційного та радянсько-політичного. 2.1. Релігійно-політичний проєкт: захист православної віри та православних християн. Цей комплекс ідей бере свій початок з друг. пол. Х V - XVI ст. Флорентійська унія (1438 р.) та падіння Візантійської імперії (1453 р.) перетворили московського князя на захисника православ'я – єдино правильної версії християнської

Стефанія Сідорова. Формування поняття “нова етика” в російських медіа та його потенційний вплив на український дискурс

  Поняття “нова етика” зараз не є чітко визначеним і функціонує як парасолькове поняття, в яке включають чи не всю проблематику сьогодення: від #metoo до Black Lives Matter, від канселінгу до життя в умовах пандемії, від цифрового етикету до екології. Найближчим відповідником, що міг би частково прояснити його зміст, є американський термін “woke culture” [3]. Аналізоване нами поняття є не запозиченим, а питомим для російського дискурсу [2]. Хоча словосполучення “нова етика” використовувалось і раніше ( e.g. німецькими феміністками першої хвилі, Еріхом Нойманном чи Анітою Аллен), сучасний термін сформувався в Росії і пропонує російський погляд на розуміння процесів, що відбуваються на Заході [1]. Швидко (чи навіть одночасно) зі своєю появою поняття починає стійко асоціюватися з концептами “Захід”, “ідеологія”, “проблема” та набуває негативних конотацій. Дискусія щодо нової етики перетворюється на протистояння - їй закидають тоталітаризм, говорять про неї як “новий етичний рейх”,