Вічне теперішнє «Русского мира»: політичні підвалини доктрини

 Дарія Сингаєвська, студентка Національного університету «Києво-Могилянська академія»

«Семь слов о «русском мире». Цещо? Слова Христа на хресті?

[Волкова Е. Ідеологія «русского мира» як релігіявійни [Електронний ресурс]. 2016 – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/51719(02.08.2020)]

«..періодичні свята […] відкривають нам дещо більше: бажання відмінити, скасувати минулий профанний час та розпочати «час новий». Інакше кажучи, періодичні свята, що завершують один проміжок часу і розпочинають інший, мають на меті повне відродження та оновлення часу» [Элиаде. М. Трактат по истории религий / Пер. с фр. А.А. Васильева. - М.: Академический Проект, 2015. - § 432]. Політичне свято виборів президента Росії 2020 специфічно оновило час…, продовживши намагання побудувати свою світ-системунапротивагу світовому порядку за Гельсінськими угодами, або те, що у риториці творців цієї ідеології називається «сучасною єрессю людинопоклонства» [Слово Святейшего Патриарха Кирилла в праздник Торжества Православия после Литургии в Храме Христа Спасителя [Електронний ресурс]. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.patriarchia.ru/db/text/4410951.html.]. Тому здійснюється активний наступ на індивідуальні свободи самовираження, як то обмеження можливості фарбувати волосся у більше ніж два кольори, осуджується нетрадиційна орієнтація з характерною репрезентацією її представників. Усе це впроваджується задлякогнітивногозвуженнята створення ілюзії добробуту на традиційних засадах.

Три начала космосу «русского мира»: російська мова, історична пам'ять та православ’я, які склали мастерфрейм сучасного російського «кінця ідеології», стали опорою легітимності політичних рішень. Історична пам’ять є фундаментальним чинником збереження уламків Російської імперії та СРСР, що утворюють національну ідею «Православ’я. Самодержавство. Народність». Заклик 2006 року «частіше вживати словосполучення русский мир» [МЫ РУССКИЙ МИР ПОСТРОИМ! [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.lgz.ru/archives/html_arch/lg492006/Polosy/1_1.htm(дата звернення: 02.08.2020)] лише підтверджують фундаменталістську доктринальність світоглядногопроекту Росії. Фоліант анонімного походження на якому спочиває уроборос – «Проект Росія» 2005 року – знищує формальні прикриття про захист етнічних груп та визнання незалежності України. За ним, Україна знаходиться у складі Росії, де поєднано «найкращіякостімонархії» із «найкращимиякостямирадянськоїсистеми».

Просування ідеї «братніх народів», що носить наднаціональних характер, а не діаспорну солідарність з росіянами, активно здійснюється державним фондом «Русский мир», не без участі церкви, звісно ж. Аплікативний потенціал очевидний – легітимаціясамодержавства через «богообраність». «Ядром русского мира сьогодні є Росія, Україна, Білорусія» [Выступление Святейшего Патриарха Кирилла на торжественном открытии III Ассамблеи Русского мира. –2009. – 3 ноября [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.patriarchia.ru/db/text/928446.html(дата звернення: 02.08.2020)]. Не дотримуючись принципу фалібілізму, державна політика просуває догматику «суперетносу», про яку писали улюблені автори В. Путіна – Л. Гумільов та В. Ільїн. У рамках цієї концепції, російська народність – центр тяжіння, що насправді протирічить церковному канону рівності усіх людей перед Богом.

Міграційні рухи на пострадянському просторі стають найпотужнішою зброєю, адже ці антропопотоки використовують задля підтримання наративу про «утиски нацменшин» на території суверенних держав, створюючи символічний простір задля проведення подальшої експансіоністської політики. Альтернативним джерелом живлення цього простору є політичні ритуали Росії. Таким є святкування Дня Перемоги 9 травня, що трактується як перемога проекту на цивілізаційному зламі. Парадигма пам’яті та «Ніколизнову» з червоним маком мала б нагадувати про ціну перемоги та вшануваннязагиблих, а не можливістьвиставити на показ танки, артилерію та військовеобладнання. Відтворення останнього сценарію нагадує зйомку таймлапсу: «…акт повторення передбачає відміну профанного часу та перехід, «проекцію» людини у магічно-релігійний час, який не має нічого спільного з тривалістю у власному сенсі слова, представляючи «вічне теперішнє»міфу».  А отже акціями на кшталт «Бессмертный полк» актуалізується і  «понадісторичне». Так як пам’ять є пластичною за природою, саме повтор забезпечує необхідну усталеність дискурсу.

Отож «русский мир» є гібридною ідеологією, збудованій на імперських руїнах, міфологемах та кордонах 1914 року. Тим не менш, відповідь на цей продукт теоретичного рівня скаліченої епістемології не має зводитися до модусу Шевченкового міфу українського світу.

«interregnum». RT. 2000-2036.