Андрій Гренишен. «Русский мир»: феномен візантійської спадщини

 

         Назва Росія від грецької назви канонічної території Константинопольського патріархату, яка стала Київською метрополією в ХІ столітті. Поняття «русский мир» співзвучне зі вживаним візантійцями поняттям християнський світ, яким позначалися обшири релігійно-політичного впливу Константинополя, оскільки християнська релігія використовувалася Візантійською імперією у внутрішньополітичних і геополітичних цілях і поширення християнства здійснювалося політичними методами. Російські імперіалісти запозичили досвід своїх ідейних прабатьків потрапили у пастку їх долі – втрата державності. Творці української національної ідеї у ХІХ столітті відмовилися від боротьби за візантійську спадщину навіть у питанні назви, назвавшись українцями, а країну назвали Україною.

         Релігійний аспект питання візантійської спадщини «русського мира» прямо пов'язаний з концепцією «Москва – ІІІ Рим», яка базується на православності Росії, а визнання хоч би багатоконфесійності російського суспільства руйнує твердження про імперську спадковість від Риму через Константинополь до «Москви – ІІІ Риму, а четвертому не бувати». Тому «русский мир» поза межами РФ тримається на суспільній підтримці російськомовних і православних вірян московського патріархату, а за її відсутності просто сиплеться, що ми і спостерігаємо на сході України на відміну від Придністров’я де вдалося переконати більшість населення у тому, що Росія їх союзниця і захисниця від ворожих і жорстоких молдавських націоналістів.

         Ексклюзивний проект спрямований на російськомовних православних московського патріархату приречений на провал у суспільстві де представлено багато конфесій. Тому розвиток свободи віросповідання у контексті вільного поширення Благої звістки Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа за умови консолідації християн у цій діяльності запорука мінімізації впливу ідеології «русського мира» на релігійне життя в Україні, бо перемога відбувається завдяки наступальній, а не оборонній стратегії. Власне реформаційні тенденції, які спостерігаються у ПЦУ сприяють оновленню християнської парадигми у напрямку спасіння людських душ Євангелієм Ісуса Христа, а не дотримання конфесійної традиції і конкуренції національних традицій православ’я.

 

Гренишен Андрій Миколайович, Кандидат історичних наук, член ГО "Україна трансформується"