Сергій Йосипенко, доктор філософських наук, старший науковий співробітник, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу історії філософії України, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
В сучасному українському публічному дискурсі словосполучення «русский мир» зазвичай вживають для позначення ідеології, що її РФ як держава-агресор використовує в інформаційному полі. При цьому поняття ідеології тут фігурує радше у Марксовому розумінні: під ідеологією «русского мира» мають на увазі «хибну свідомість», тобто, у нашому випадку, якусь штучну ідейну конструкцію, що під химерними поєднаннями та маніпуляціями приховує прагнення завоювати, закріпачити, знищити тощо. На мою думку, така редукція вжитку словосполучення «русский мир» не лише спрощує (аж до карикатуризації [Блискучий приклад такої карикатури див.: https://spa.ukma.edu.ua/%D1%89%D0%BE-%D1%82%D0%B0%D0%BA%D0%B5-%D1%80%D1%83%D1%81%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%BC%D0%B8%D1%80/]) досить складний та багатошаровий феномен, а й може стати перешкодою як для вивчення цього феномена, так і для його ідентифікації взагалі. Цілком визнаючи за згаданою редукцією (разом з карикатуризацією) потужний контрпропагандистський потенціал, здатний викривати і протидіяти механізмам ворожих маніпуляційних стратегій, вважаю, що в аналітичному плані вона є шкідливою не лише з огляду на вимоги академічного дослідження, яке передбачає вивчення будь-якого феномена в усій його повноті та складності, а й з огляду на те, що складність та багатошаровість «русского мира» є одним з чинників його поширення і збереження.
До згаданої складності і багатошаровості належить поєднання в феномені «русского мира» політичних та культурних складників, причому культурне в такому поєднанні зовсім не обов’язково підпорядковане політичному і може мати власні засади, історію, тяглість тощо. Зокрема, ідеологія «русского мира» здатна поширюватися лише в культурному просторі, окресленому використанням російської мови, однак було б помилкою вважати, що «русский мир» як культурний простір є лише територією, на якій живуть носії російської мови, а російська мова своєю чергою на цій території є лише мовою людей певної національності, лінгвістичної орієнтації чи, тим паче, «національної меншини». Російська мова стає, так би мовити, «простороутворюючим» чинником лише тоді, коли її розглядають як щось більше, ніж національну мову: як «мову міжнаціонального спілкування», (привілейовану) мову високої культури чи мову, якою транслюються здобутки світової цивілізації, словом якщо вона посідає чи їй приписують особливе (і зовсім не обов’язково домінантне) місце серед мов, що їх використовують на певній території. В аналізі ідеології «русского мира» на цей аспект не звертають достатньої уваги з двох причин; передусім тому, що ототожнення «русского мира» з простором поширення російської мови є офіційним елементом цієї ідеології, а відтак його розглядають лише як елемент хибної свідомості і вважають згадане ототожнення політичним надуживанням чи маніпуляцією (А тим, хто сприймає його серйозно, часто закидають, що вони мислять як прихильники «русского мира»). По-друге, оскільки практично всі аналізи «русского мира» мають на меті пошук засобів боротьби проти згубних наслідків цієї ідеології, вони намагаються оминати тему зв’язку культури й політики, позаяк розмежування культури та політики є одним із засобів боротьби («ми проти Путіна, але не проти Пушкіна»); понад те, оминаючи у такому аналізі роль російської культури, мови чи її носіїв у поширенні ідеології «русского мира», боротьбі проти цієї ідеології намагаються надати неагресивного, «ненаціоналістичного» вигляду.
Існування «русского мира» як культурного простору є об’єктивною обставиною, не зумовленою сучасною ідеологією «русского мира». Проте присутність російської мови і культури в описаному вище «простороутворюючому» статусі є одним з каналів поширення цієї ідеології, а також потужним чинником, який перешкоджає конституюванню власного культурного, інформаційного, символічного простору нових незалежних держав. Для того, щоб мати змогу ефективно долати цю перешкоду, не досить зосереджуватися на ідеології «русского мира», потрібно аналізувати засади, історію, чинники збереження і відтворення «русского мира» як культурного простору. Зокрема, цей культурний простір є спадком двох імперій – російської та радянської, і тут варто повернутися до вже забутого сьогодні позитивного розуміння імперії як космополітичного проекту: ностальгія за цим виміром імперії може робити захисниками «русского мира» як культурного простору навіть тих, хто аж ніяк не ототожнює себе ні з державою-агресором, ні з її політикою, і, понад те, може цілком щиро вважати себе прихильником європейських цінностей.
Парадокс, але "космополітичний" вимір російської культури транслює європейське мистецтво, науку і (частково) стиль приватного життя, але все воно отруєне азійським авторитаризмом - самовпевненим, зверхнім та нетерпимим до Іншого. Це починаєш розуміти тільки вийшовши із цього культурного простору. Всередині все виглядає феєрично: "свята Русь", балет, Толстой, спутнік, Гагарін...
ВідповістиВидалитиНасправді, ефективно протистояти ідеології без розуміння її культурного фону, дуже важко.
Рекомендація адміністратора- якщо ви не з акаунта gmail, рекомендуємо підписуватись.
ВидалитиАвтор намагався і досяг мети висвітлити складність процесу доктрини "Русского мира", тому ми згодні з паном Сергієм Йосипенко і хочемо тільки додати, що вкрай необхідне доскональне вивчення витоків імперського проявлення і звязку колишніх імперій з Європою, які можуть бути відлунням комуністичних ідей, слугувати на користь розвитку цього процесу за рахунок створення якихось нерозголошених, а може й секретних організацій або груп, що входять або приближені до керівництва європнйських країн, колишні комуністичні лідери. Вивчати витоки джерел фінансування. Поява неорелігійних структур, які нібито об'єднують словян, хоча ж ідеї таких проповідників зовнішньо складаються з практик і виголосів "славлення Богів", тобто перекручені "слава", "слово", "слов'яні", і чепляння дj цього "руССкий", де в основному і проповідується "руССкоє слово" та ідеї супероб'єднання слов'ян. Стає питання тільки одне - "проти кого, проти яких не слов'ян чи інших народів?" . Нескінченні проповіді російських попів, також за словянське об'єднання, що і вказує на зв'язок розважливого оператора ідеї "Русского мира" через абсолютно різні духовні організації. Проповідники збирають до купи і ошалешують людей, які відшукують свою духовність в нестабільних моральних, часто і матеріальних обставинах, тому так легко і піддаються на оману. Всі ці моменти пов'язані між процесами розгортання війн в країнах, що межують між собою, на ближньому Сході. Прослідковується не тільки економічна, а й політична причина співставлення лоб в лоба народів цих країн (Иран - Ирак, Ізраїль - Палестина). На сьогоднішній день ми бачимо спалах між Вірменією і Азербайджаном, тобто "Русский мир" створює нестабільні майдани у вигляді непроголошених держав. Тому вважаємо необхідним залучати до вивчення світових процесів високоосвітчених фахівців і обовязково різних поколінь, для подальшого виявлення секретних розробок , фахівців радянського Союзу по дестабілізації і впливу на суспільство. І без фізики ми в цьому питанні не обійдемось. Кожна тема повинанна розглядатись науково підкріпленими фактами, які і стануть результатами досліджень і зможуть передбачити і протистояти ідеям "Русского мира".
ВідповістиВидалитиАвтири коментаря - письменниця, поетеса, художниця Лариса Порцева, аспірантка Київського національного університету культури і мистецтв Катерина Матвєєва.