«Русский мир» як ідеологія та культурний простір

 Сергій Йосипенко, доктор філософських наук, старший науковий співробітник, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу історії філософії України, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України

В сучасному українському публічному дискурсі словосполучення «русский мир» зазвичай вживають для позначення ідеології, що її РФ як держава-агресор використовує в інформаційному полі. При цьому поняття ідеології тут фігурує радше у Марксовому розумінні: під ідеологією «русского мира» мають на увазі «хибну свідомість», тобто, у нашому випадку, якусь штучну ідейну конструкцію, що під химерними поєднаннями та маніпуляціями приховує прагнення завоювати, закріпачити, знищити тощо.  На мою думку, така редукція вжитку словосполучення «русский мир» не лише спрощує (аж до карикатуризації [Блискучий приклад такої карикатури див.: https://spa.ukma.edu.ua/%D1%89%D0%BE-%D1%82%D0%B0%D0%BA%D0%B5-%D1%80%D1%83%D1%81%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%BC%D0%B8%D1%80/]) досить складний та багатошаровий феномен, а й може стати перешкодою як для вивчення цього феномена, так і для його ідентифікації взагалі. Цілком визнаючи за згаданою редукцією (разом з карикатуризацією) потужний контрпропагандистський потенціал, здатний викривати і протидіяти механізмам ворожих маніпуляційних стратегій, вважаю, що в аналітичному плані вона є шкідливою не лише з огляду на вимоги академічного дослідження, яке передбачає вивчення будь-якого феномена в усій його повноті та складності, а й з огляду на те, що складність та багатошаровість «русского мира» є одним з чинників його поширення і збереження.

До згаданої складності і багатошаровості належить поєднання в феномені «русского мира» політичних та культурних складників, причому культурне в такому поєднанні зовсім не обов’язково підпорядковане політичному і може мати власні засади, історію, тяглість тощо. Зокрема, ідеологія «русского мира» здатна поширюватися лише в культурному просторі, окресленому використанням російської мови, однак було б помилкою вважати, що «русский мир» як культурний простір є лише територією, на якій живуть носії російської мови, а російська мова своєю чергою на цій території є лише мовою людей певної національності, лінгвістичної орієнтації чи, тим паче, «національної меншини». Російська мова стає, так би мовити, «простороутворюючим» чинником лише тоді, коли її розглядають як щось більше, ніж національну мову: як «мову міжнаціонального спілкування», (привілейовану) мову високої культури чи мову, якою транслюються здобутки світової цивілізації, словом якщо вона посідає чи їй приписують особливе (і зовсім не обов’язково домінантне) місце серед мов, що їх використовують на певній території. В аналізі ідеології «русского мира» на цей аспект не звертають достатньої уваги з двох причин; передусім тому, що ототожнення «русского мира» з простором поширення російської мови є офіційним елементом цієї ідеології, а відтак його розглядають лише як елемент хибної свідомості і вважають згадане ототожнення політичним надуживанням чи маніпуляцією (А тим, хто сприймає його серйозно, часто закидають, що вони мислять як прихильники «русского мира»). По-друге, оскільки практично всі аналізи «русского мира» мають на меті пошук засобів боротьби проти згубних наслідків цієї ідеології, вони намагаються оминати тему зв’язку культури й політики, позаяк розмежування культури та політики є одним із засобів боротьби («ми проти Путіна, але не проти Пушкіна»); понад те, оминаючи у такому аналізі роль російської культури, мови чи її носіїв у поширенні ідеології «русского мира», боротьбі проти цієї ідеології намагаються надати неагресивного, «ненаціоналістичного» вигляду.

Існування «русского мира» як культурного простору є об’єктивною обставиною, не зумовленою сучасною ідеологією «русского мира». Проте присутність російської мови і культури в описаному вище «простороутворюючому» статусі є одним з каналів поширення цієї ідеології, а також потужним чинником, який перешкоджає конституюванню власного культурного, інформаційного, символічного простору нових незалежних держав. Для того, щоб мати змогу ефективно долати цю перешкоду, не досить зосереджуватися на ідеології «русского мира», потрібно аналізувати засади, історію, чинники збереження і відтворення «русского мира» як культурного простору. Зокрема, цей культурний простір є спадком двох імперій – російської та радянської, і тут варто повернутися до вже забутого сьогодні позитивного розуміння імперії як космополітичного проекту: ностальгія за цим виміром імперії може робити захисниками «русского мира» як культурного простору навіть тих, хто аж ніяк не ототожнює себе ні з державою-агресором, ні з її політикою, і, понад те, може цілком щиро вважати себе прихильником європейських цінностей.