Феномен Орди

 Павло Жовніренко, кандидат технічних наук, ГО "Центр Стратегічних Досліджень"

Війну, у ході якої Росія окупувала Крим і частину Донбасу, політики і журналісти назвали «гібридною» через начеб-то новий її характер, небачений у попередні часи.

Насправді ж, жодної новизни нинішня російсько-українська війна не має. Попри зміни своєї назви - Орда, Московське царство, Російська імперія, СРСР, РФ – ця держава і за системою державної влади, і за етнопсихологією була і дотепер є ордою,  цілі якої залишаються незмінними: зовнішня експансія і придушення свободи. А для реалізації цих цілей вона завжди практикувала і практикує «гібридну війну» як війну без правил: з ігноруванням законів і звичаїв війни, встановлених міжнародними конвенціями, зі змішуванням військових з цивільними, з використанням останніх у якості «живого щита», зі знищенням житлових будинків, звірячим ставленням до полонених тощо. 

Варто просто проаналізувати та скласти окремі загальновідомі пазли в одну логічну картину, щоб переконатися не тільки у незмінності російської політика та методів її здійснення, а  й у тому, що, що Росія – дійсно інша цивілізація, нетипова для сучасного світу державна конструкція й історична спільнота, які застигли у часі. Нинішня «російська проблема» - не у Путіні і вона може вирішитися далеко не сама собою після його відходу чи усунення від влади, а лише внаслідок глибокого трансформування російської держави та суспільства.

Спочатку спробуємо знайти відповіді на питання: чим викликана така стало агресивна поведінка Росії? В чому причина стабільності цього державного утворення, яке доволі успішно функціонує за заданим при своєму народженні алгоритмом і невпинно розширюється вже півтисячі років? 

Для відповіді на ці питання не будемо русофобствувати у стилі міністра культури РФ Владіміра Медінського, який пояснюючи позірні «загадковість та унікальність Росії» кілька років тому виніс вирок всім росіянам, назвавши їх людьми із зайвою хромосомою, тобто хворими на синдром Дауна.

 «Загадковість» Росії – блеф такий самий, як і її історія. «Гібридність» і нинішньої і всіх попередніх війн Росії полягає у тотальній брехні і віроломстві. Брехня, почалася не в 2014 році, а значно раніше, принаймні в кінці 18-го століття, коли на замовлення Катерини ІІ була створена легенда про «тисячолітню слов’янсько-православну Росію» . Цю легенду, яка за психологічною суттю була типовою фантазією важкого підлітка про своє благородне походження, заперечували і заперечують не тільки європейські вчені, вона неспростовно підтверджується «родимими плямами» Орди, що постійно пролазять крізь її європейський макіяж. 

Як саме Росія стала такою – і за характером, і за розмірами? 

При підході до нової держави чи міста ординці ставили  перед їхніми мешканцями просту вимогу: якщо здаєтеся і приєднуєтеся до нас - разом йдемо далі завойовувати інших, не здаєтеся – будете знищені.

Цей алгоритм поведінки стосовно цілих народів Москва практикувала і практикує протягом всієї своєї історії. Так вона  знищила Новгородську республіку та Казанське ханство, розправилася шляхом насильницького Голодомору з нелояльними Москві українцями, через депортації, геноциди та насильницьку  асиміляцію - з кримськими татарами, чеченцями, калмиками, десятками інших непокірних народів. Зараз пробує знищити позосталі корінні етноси РФ «м’якою» ліквідацією національної освіти.

Ця ж традиція втілена в Росії у практику постійного навернення до орди на індивідуальному рівні. Ординцями не народжуються – ними стають у процесі постійної ідеологічно-психологічної обробки у дитсадках, школах, учбових закладах, інших колективах. Особливо системно це відбувається у спільнотах, члени яких позбавлені свободи й об’єктивної інформації – в армії та місцях позбавлення волі.  Ритуали й традиції, які там безперервно практикуються щодо новоприбулих, мають на меті лише одне: розтоптати людську гідність, зробити рабами і прищепити ненависть до свободи. 

Основа, становий хребет Орди – це денаціоналізовані і десоціалізовані «гвинтики». В Орді не було й немає дискримінації за етнічним походженням – виключно  за самоідентифікацією і ціннісними орієнтирами та пріоритетами. Тому ординець –  це далеко не тільки етнічний росіянин. Це особа, предки якої або вона сама зрадили свій етнос чи соціальну групу, позбулася моральних гальм, для якої не існує поняття «справедливість». Вона зовні в усьому нормальна і «дискусієспроможна» допоки не зачепити тему, що стосується цінностей, від яких вона відреклася – тут же людина міняється на 180 градусів. Особливо показовою є ненависть до національних коренів саме з боку «ордизованих» націоналів. Саме тому Орда  свідомо формувалася з представників абсолютно різних етносів, вона просто вимушено взяла російську мову, як мову міжнаціонального спілкування, як другу об’єднуючу «скрепу» після прийняття православ’я. Тому робити знак рівності між ординцями і етнічними росіянинами немає жодних підстав, бо  по факту другі є таким же окупованим і підневільним народом, як, скажімо якути чи башкири.

Радянська влада і «пролетарська революція» в Росії початку ХХ століття – це не комунізм Маркса-Енгельса. Пролетарі в структурі населення Росії початку ХХ століття були у разючій меншості і просто суто чисельно не могли бути ні потужною, ні тим білше превалюючою силою. Ленін просто наклав «теорію пролетарського інтернаціоналізму» Маркса на жагу орди до ентропії, на підсвідомі прагнення десятків мільйонів ординців до експансії, дав їм прості і звичні для них гасла-установки «грабуй награбоване», «ми на горє всєм буржуям міровой пожар раздуєм» і тому отримав їхню беззастережну підтримку та переміг. Шляхом радянської версії комунізму з «диктатурою пролетаріату» добровільно пішли всього дві країни в світі – і саме матері-засновниці Орди Монголія і Тува, де взагалі не було ні капіталізму, ні, відповідно, пролетаріату.

І пізніше радянську владу незважаючи на вперту політику підкупів, репресій і агресій підтримала тільки територія Орди. Кожна з держав, що утворилися після розпаду Російської імперії, крім власне Росії, обирала ліберальний або традиційний, але неординський шлях розвитку – від Фінляндії з Польщею до Вірменії й Туркестану. 

Орда має бути постійно мобільною і мобілізованою. Тому ординця ніщо не повинно утримувати від негайного підключення до воєнного походу – ні дім, ні власність. ні моральні цінності. Через це орді глибоко ненависні вільні люди – незалежні підприємці, творчі особистості, селяни - тобто ті, хто має свої власні справу чи точку зору, хто «висовується».

Орда створювалася для війни і без війни не може існувати. Тому вона постійно знаходиться у стані або відкритого конфлікту, або інтенсивної підготовки до нього. Але наступальна, агресивна війна з постанням міжнародних організацій та систем безпеки стала незаконною. Тому Росії ненависні прийняті у цьому світі правила співжиття і вона їх дотримується лише допоки вони не заважають їй залишатися Ордою. Прикладів тут безліч, ними рясно всипана вся новітня російська історія – взяти хоча б напади на Фінляндію та балтійські країни, вторгнення до Польщі, Угорщини, Чехословаччини, Афганістану,  вбивства та втручання у вибори за кордоном, допінгову індустрію спортивних досягнень, істерію щодо надання Українській церкві Томосу.

Тому не варто дивуватися тому, що Росія не виконує взятих на себе зобов’язань. Обман супротивника, тобто його дезінформація, є однією з найвагоміших передумов успіху у наступальній війні. Для Орди, яка нічого не виробляла й жила з грабунку сусідів, застати їх зненацька було життєвою потребою, умовою існування. Постійні провокації на кордонах здійснюються, щоб тримати підлеглих у стимулі та  виявляти слабкі місця у сусідів  для наступного удару. 

Очевидно, що у нинішньому світі така поведінка виглядає як анахронізм, а з точки зору етики є аморальною. Але ця аморальність є неписаною державною доктриною Росії і підтримується переважною більшістю її мешканців.

То що ж робити з усім цим нам і взагалі світовому співтовариству?

Як показує історичний досвід масова деморалізація суспільства лікується виключно через примус. Раба у свободу можна завести лише «залізною рукою закону». Спроби просто дати рабам волю без накладення на них рівних, але жорстких зобов’язань дотримуватися законів призводять до колапсу держави – так було і в 1917-му, і в кінці 1980-х років. Примус може бути двох видів: зовнішній – як у випадку з Німеччиною чи Японією після ІІ Світової війни, так і внутрішній – безліч прикладів створення незалежних держав на уламках радянської імперії. 

Найкращим і для світу, і для Росії варіантом було б самотрансформування Росії. Необхідними умовами тут будуть самоусвідомлення нею необхідності позбавлення від фальшивої родословної та месіанства, повернення до правди в історії та політиці, законодавче та практичне забезпечення демократичних та добросусідських трансформацій. Але в разі небажання Росії з реалізацією цього варіанту світ рано чи пізно неминуче прийде до необхідності жорсткого зовнішнього примусу.

В той же час вирватися з лабет «ординства» кожен росіянин може вже зараз і самостійно – для цього просто треба відчути свою окремішність від маси, стати особистістю і громадянином. Тобто повернутися до свого істинного коріння, до свого етносу чи соціальної групи, щоб відстоювати їхні права і свободи. Для цього треба буде позбавитися від хибних ілюзій щодо деяких власних предків. Подякувати  їм за те, що вони зберегли своє життя і дали його вам, але покаятися за їхню зраду і спокутувати їхній гріх вашою роботою на справу свободи.

Як ми вже зазначали вище, основа ординського менталітету, яка визначає стиль життя і поведінки – відбирати чуже. Тому той, хто створює власною працею – вже не ординець. Через це умовами деордизації є не тільки жорстка фіксація Росії у своїх кордонах, а й спонукання її зайнятися собою - тобто  підключення російського суспільства до творчої продуктивної праці.

Враховуючи, що експансіонізм і мілітаризм є невід’ємними і ключовими складовими кочової матриці, життєво необхідною умовою нівелювання ординського менталітету буде обмеження військових витрат до розмірів, потрібних лише для цілей оборони.

Тільки після деордизації Росія матиме майбутнє, зможе нарешті повернути свій вектор руху всередину, облишити у спокої сусідів і світ, зайнятися власним цивілізаційним розвитком, отримає шанс перетворитися з держави-загрози у країну-партнера, яку поважатимуть за ступінь розвитку і рівень громадянських свобод. Яка стане поважаним членом світового співтовариства, що дотримується загальноприйнятих норм міжнародного права і правил співжиття з іншими націями.

А до того всі намагання умиротворити її, напоумити чи домовитися з нею шляхом якихось компромісів не матимуть успіху.  Треба просто пам’ятати сказану свого часу Голдою Меїр фразу про сусідів Ізраїлю, яка так само стосується й нинішньої, поки що ординської Росії: «Ми хочемо жити. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це залишає не дуже багато простору для компромісу».