Тетяна Деркач, релігійний публіцист та оглядач, Cerkvarium
«Русский мир» як наднаціональна цивілізаційно-інтеграційна концепція, вироблена в російських націоналістичних колах, активно почала просуватись в 2008-2009 роках. В релігійну сферу її проштовхнув очільник РПЦ патріарх Кирил, чим з самого початку збентежив віруючих, і навіть в УПЦ МП.
Проблема у сприйнятті цієї концепції починається з того, що вона розрахована на пострадянський простір, але українською мовою перекласти цей термін неможливо. Адже «русский» автоматично трансформується в «російський», і набуває нових конотацій, від яких росіяни намагаються самі відхрещуватись, щоб не втратити цільову аудиторію. Також є проблема з перекладом слова «мир». Тому краще за все термін не перекладати, залишивши його в оригіналі – без перекладу і в російському правописі – «русский мир» (скорочено РМ).
Насправді РМ за 10 років дуже сильно мутував. З самого початку він був задуманий як матрьошка, де зверху все виглядало як нешкідлива гуманітарна концепція, що грунтується на спільній історичній пам’яті «народів історичної Русі». Зрозуміло, що за цим концептом стояли певні політичні мотиви та завдання, але на той момент вони були приховані тим самим верхнім «гуманітарним» шаром. Через кілька років мова вже йшла про відмову від власної національної ідентичності народів України та Білорусі. Насадження ідеї «розділеного триєдиного руського народу» автоматично трансформувалось в просування ідеї, що весь триєдиний народ має жити в одній державі і мати одну церкву. Вкупі з відвертим антизахідництвом та розвитком фундаменталістських поглядів, які носять відверто політизований характер («Третій Рим»), це мало спровокувати у українців відчуття провини за те, що малороси вирішили відокремитись від старших братів і тим зрадили історичну пам’ять предків. Знов виринуло тавро «бандерівці», «укронацики» тощо.
Яку роль РМ зіграв в окупації Донбасу та анексії Криму? Як не дивно, але опосередковану. Адже окупація України готувалась задовго до 2014 року. Починаючи з Харківських угод 2010 року, за якими в обмін на знижку на газ продовжувалось перебування Російського Чорноморського флоту. Громадський рух «Донецька республіка» почав існування в 2005 році, перші підписи за створення ДНР почали збирати в 2006 році. Тобто, РМ в даному випадку грав допоміжну роль, яка була в розповсюдженні ідеології пом’якшення сприйняття неактивними українцями відновлення СРСР під проводом Володимира Путіна. На випадок, якщо «український націоналізм» не вдасться побороти, готувався план Б з силовим захопленням територій.
Багато прихильників РМ отримували велике фінансування, з якого було важко зістрибнути. Кінець кінцем, РМ мав асоціюватись з Путіним до повної тотожності («ми говоримо партія – маємо на увазі Ленін»).
Якби не поспіх Путіна, з яким він вирішив боротись з Революцією Гідності, через 5 років в Україні ми б мали абсолютно проросійську свідомість та законодавчо оформлену угоду про приєднання до Союзної держави з Білоруссю та Росією. Тобто РМ – це технологія мутації української ідентичності, яка розрахована на різні цільові аудиторії (саме тому вона має структуру матрьошки). Крім того, обкатано технологію «іхтамнєт», коли різні оболонки РМ у випадку конфлікту в очах цільових аудиторій можуть розтотожнюватись один з одним («ми так не думаємо, це проросійські радикали, вони маргінали, політичне православ’я у нас засуджено» та навпаки).
Сьогодні РМ – абсолютно маргіналізована ідеологія, яка хоче повернути свій вплив іншим боком – через запевнення у необхідності відновлення економічних зв’язків з Росією. Тобто, Путін намагається експлуатувати класичну марксистську модель про економічний базис та ідеологічну надбудову (яка в 2014 році сильно похитнулась, в тому числі і в Росії)). Повернути в повному обсязі РМ в Україну проблематично, тому що за 6 років вона була монополізована російськими націонал-імперцями і не знайшла розуміння навіть в самій Російській Федерації. Плюс РМ тепер стійко асоціюється з агресією Росії проти України.
Залишається питання загрози національній безпеці через просування російських ментальних наративів, які в першу чергу містять відмову визнання російсько-української війни та Росії – агресором. Залишками класичного РМ можна вважати боротьбу за радянські пам’ятники, побєдобісся тощо. Тему триєдиного народу поки заховано у шухляду. За великим рахунком, очікувати повномасштабного російського ідеологічного реваншу не варто. Але поки незрозуміло, як трансформується в майбутньому ця інтеграційна концепція.
Для довідки. В Європейському суді з прав людини розглядалась справа «Асоціація громадян "Радко" та Паунківський проти колишньої Югославської Республіки Македонія» [Association of Citizens Radko and Paunkovski v. "the former Yugoslav Republic of Macedonia"] (скарга № 74651/01).
Зміст справи. Асоціацію, названу на честь Івана Михайлова-Радко (лідера Македонського визвольного руху в 1925 - 1990 рр.), було офіційно зареєстрована в 2000 році. Її статут визначав її як незалежну, неполітичну громадську організацію, чиєю метою було «поширення цілей, завдань і ідей Македонського визвольного руху». У засобах масової інформації була розгорнута широкомасштабна кампанія проти асоціації, засуджувались її створення і діяльність як такі, що суперечать македонської національної ідентичності. У 2001 році Конституційний суд Македонії визнав статут і програму асоціації недійсними. На думку Конституційного суду, реальними цілями асоціації було відродження ідеології Івана Михайлова-Радко, відповідно до якої, македонська етнічна група ніколи не існувала на цій території, а відносилась до болгар з Македонії, і що визнання македонської національності було найбільшим злочином більшовицького режиму під час його існування. Він визнав Статут і програму асоціації неконституційними, оскільки вся діяльність асоціації в дійсності була спрямована на насильницьке знищення конституційного ладу Республіки, розпалювання національної або релігійної ворожнечі і нетерпимості і заперечення вільного вираження національної приналежності македонського народу. Асоціація була розпущена.
Висновок ЄСПЛ (куди асоціація подала скаргу): «Одне лише найменування асоціації в честь особи, до якої більшість населення ставиться негативно, не могло само по собі представляти реальну і безпосередню загрозу громадському порядку. Відсутні конкретні докази того, що шляхом обрання найменування асоціація вибрала здійснення політики, яка представляла справжню загрозу македонському суспільству або державі. Вибір імені асоціацією не міг, сам по собі, виправдати її розпуск. Судячи з її установчих документів, її метою була організація суспільної дискусії з певних питань і пошук їх вирішення. Вона прагнула досягати цієї мети за допомогою видання публікацій, проведення конференцій та співпраці зі схожими асоціаціями. Не можна припустити, що вона піддалася осуду за свої дії, оскільки її ліквідували незабаром після створення. Отже, вона піддалася санкціям за поведінку, пов'язану виключно із здійсненням свободи вираження думки».
Коментарі
Дописати коментар