«Український світ» чи «Русский мир»: виміри і можливість протистояння

 Богдан Бевза, студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка, факультет психології, спеціальність «Політична психологія»

На сьогодні в українському науковому та публіцистичному дискурсі існує багато визначень «Русского мира», які стверджують різну структурно-функціональну організацію цього явища. Серед них: доктрина, проєкт, ідеологія, ідея, технологія, концепція, зброя та ін. Структурно-функціональне визначення явища є критично необхідним для окреслення можливостей протистояння йому, оскільки дає можливість чітко означити виміри цього протистояння. У межах конференції «Русский мир» розглядається як доктрина і в цьому матеріалі цей термін трактовано як «керівний теоретичний чи політичний принцип». Тому виміри і можливості протистояння «Русскому миру» описані тут саме в межах теоретичного та/або політичного принципу. Цей опис ґрунтується на окресленні структури застосування такого принципу під час перетворення соціальної реальності. 

«Український світ» може протистояти «Русскому миру» у таких вимірах:

• • вимір ідентичності
• • вимір культури
• • вимір дискурсу
• • вимір політики

Для розгляду обрано саме такі виміри, оскільки в них найбільше проявляється застосування доктрини «Русского мира» в інформаційній експансії з боку Росії. Ідентичність тут вживається у трактуваннях М. Козловця [2, с. 88-89] та М. Степико [3, с. 177]. Взаємозв’язок культури, ідентичності та дискурсу віднаходимо у Б. Андерсона [4, с. 15-16], а дискурсу і політики у М. Козловця [2, с. 55-56]. 

Усі ці чотири виміри динамічно зв’язані між собою, і водночас мають свої специфічні властивості, функції, методи впливу, логіку трансформації, структуру, шляхи формування та ін. Можна з певністю стверджувати, що вони водночас взаємно впливають на формування один одного і також постають циклом. Йдеться про циклічність впливу на маси за допомогою таких доктрин, як «Русский мир», адже для того, щоб на парламентських виборах 2019 року політична партія, яка повністю спирається на «Русский мир» як доктрину і як ідеологію, здобула  26% голосів виборців на Харківщині і 23% голосів на Одещині [1], необхідно було провести масштабну кампанію, яка спиралася найперше на ідентичність виборців, що проявлялася у культурі, яку вони створювали і споживали, з чого пізніше формувався дискурс, у якому вони існували, що призвело до таких результатів голосування. 

Так, втілення доктрини «русского мира» на теренах Одещини та Харківщини насамперед зумовлене присутністю і постійною зовнішньою та внутрішньою підтримкою російської (і радянської як її частини) ідентичності громадян. При цьому «Русский мир» на цих теренах виражений у культурі поведінки, у політичній культурі, у культурі побуту та ін. Це створює сприятливі умови для когерентної взаємодії порядків дискурсу (за Н. Феркло [5]) «новоросії», яка нібито існує з ХVІІІ століття, та «російських царів-об’єднувачів», за допомогою яких ці землі нібито і опинилися у кордонах України. Ці дискурси, об’єднуючись, формують систему ідей і мисленнєвих схем, яка разом із порядком дискурсу «російських царів» (який включає в себе дискурс «єдиного правителя», «братніх народів» та ін.) формує дискурс «русского мира» на теренах Одещини та Харківщини. Спираючись на існуючі в дискурсі соціальні репрезентації (за ван Дейком [7]), інтенції та інтереси, набуває популярності партія, яка декларує їх ствердження в політичному просторі. Викладена логіка впливу не має на меті визначення причин політичного вибору - вона спрямована на визначення вимірів боротьби проти ідеологічної експансії Росії.

Однією з ключових сутнісних особливостей «Русского мира» є те, що ця доктрина повністю гармоніює з російськістю. «Русский мир» відображає, стверджує і оновлює існуючі в дискурсі репрезентації російськості і усього, що з нею пов’язано, зокрема культури, історії, науки, політики та ін. Він одночасно є державною ідеологією, національною ідентичністю, національною ідеєю і ключовою символічною системою. 

«Український світ» як доктрину не варто базово розглядати як антитезу «Русскому миру», адже у разі ідейної смерті останнього зникне і підстава існування першого. «Український світ» варто відразу окреслювати як принцип, що спирається на систему ідей і цінностей, яка базово притаманна українцям і відтворює та стверджує українство. У такому разі спроможність такої доктрини залежить від точності обраних ідей і цінностей та їх інтерпретацій, введених в дискурс.

З наведених вище тез випливає логіка протистояння «Українського світу» «Русскому миру». Для того, щоб на рівних протистояти ідеологічній експансії, необхідно окреслити систему ідей і цінностей, які базово притаманні кожній людині, яка довгий час дотична до українського культурного простору, і ввести в дискурс фундаментальні аксіоматичні інтерпретації цих ідей. На основі цього необхідно сформувати у дискурсі національну ідентичність, спроможну протистояти російській за сумою пояснювальних схем, за глибиною проникнення у колективне несвідоме тощо. Сформована і введена в дискурс національна ідентичність має бути супроводжувана дискурсивними практиками і стратегіями (за Р. Водак [6]), що сформує питомо український культурний продукт і повноцінно введе «Український світ» у дискурс. З цих перетворень випливає утворення суб’єктів політичного процесу, діяльність яких заснована саме на «Українському світі».   

Ключова можливість для «Українського світу» протистояти «Русскому миру» - це стверджувати власне колективне Я/МИ, яке притаєне у фундаментальних культурних, психологічних, історичних та політичних особливостях української нації.

Список використаних джерел

1. 1. Вибори народних депутатів України. [Електронний ресурс] // Центральна виборча комісія. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2019/wp306_npt001f01=919.html
2. 2. Козловець М. А. Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації: Монографія / М. А. Козловець. - Житомир: Видавництво ЖДУ ім. І. Франка, 2009. - 558 с.
3. 3. Степико М. Т. Українська ідентичність: феномен і засади формування / М. Т. Степико. – Київ: Національний інститут стратегічних досліджень, 2011. – 336 с.
4. 4. Anderson B. Imagined Communities: Reflections on the Origins and Spread of Nationalism / Benedict Anderson. – London: Verso, 1983. – 271 с.
5. 5. Fairclough N. The Dialectics of Discourse [Електронний ресурс] / Norman Fairclough. – 2001. – Режим доступу до ресурсу: http://citeseerx.ist.psu.edu/viewdoc/download?doi=10.1.1.198.1214&rep=rep1&type=pdf
6. 6. The Discursive Construction of National Identity / R.Wodak, M. Reisigl, R. de Cillia, K. Liebhart. – Edinburgh: Biddles Ltd, 2009. – 276 с. – (Edinburgh University Press).
7. 7. van Dijk T. A. Discourse, Knowledge and Ideology: Reformulating Old Questions and Proposing Some New Solutions [Електронний ресурс] / Teun A. van Dijk // The Washington Post Company. – 2001. – Режим доступу до ресурсу: http://www.discourses.org/OldArticles/Discourse,%20Knowledge%20and%20Ideology.pdf